Сік на підлозі. Різкий голос. Дитина завмерла. За хвилину вже соромно, хочеться повернути час назад.…

Сік на підлозі. Різкий голос. Дитина завмерла. За хвилину вже соромно, хочеться повернути час назад. Ти думаєш: «Хороша мама так не робить». Але помилки трапляються навіть у тих, хто дуже любить своїх дітей. Важливо, що відбувається після них.

Дитині потрібна не безпомилкова доросла людина, а відповідальна. Вибачення показує, що старші теж визнають помилки. Але самих слів замало, якщо зриви повторюються: потрібно шукати причини виснаження й способи змінити поведінку.

Після крику не починай із «Ти мене довела». Почни з того, що належить тобі: «Я накричала. Це неправильно. Ти не винна». Не вимагай від дитини обійняти тебе, щоб полегшити власну провину. Потім подумай, що змінити до наступного зриву: підміна, пауза, підтримка, робота зі стресом. Вибачення важливе не тому, що швидко все виправляє, а тому, що за ним мають іти інші дії.